В Иоанна 17:8 говориться, что Слово Божье должно быть принято и усвоено. И только потом приходит вера. Иаков говорит, что Слово Божье подобно зеркалу, к которому мы подходим и, не соблюдая Его, забываем свои черты лица. Я предлагаю такую аналогию, мы берём Слово Божье, и как новый костюм надеваем на себя, стоя у зеркала. И рассматриваем, как оно на нас с левого боку и с правого и т.д. То есть мы рассматриваем Слово Божье на себе, как бы примеряем его в своем сердце. Например, Марк 10:29-31, где Иисус говорит об оставлении ради Евангелия дорогого для нас. Взамен обещая во сто крат. Почему-то верующие не могут (не способны) принять это буквально. И всячески стараются отгородиться от этого местописания, придумывая свои трактовки этого слова, о которых не говорил Бог. Сказано, что ученики оставили лодку и отца, не в сердце, а на самом деле. Апостол Павел надел на себя это местописание и исполнил, получив во стократ более. Мы можем протестировать себя, и исследовать своё посвящение Богу через это местописание. Я люблю Иисуса ровно на столько, на сколько я готов войти и одеться в это местописание. Часы, проведенные в тайной комнате это не любовь к Иисусу, а необходимость поставленное Евангелием. Любовь ко Христу и посвящение проверяется, тестируется именно Марк 10:29. Что мы готовы потерять (оставить) ради Него, то и есть наш уровень благодарности и посвящения Иисусу Христу. Пусть каждый оденет, примерит на себя это местописание. И подойдя к зеркалу (посвящению), рассмотрит, как оно на нём сидит и где сильно, невыносимо стесняет (в сердце). Аминь!
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Сады Господни - Анна Дмитриева Дорогие родные в Господе,стоит однажды посвятиться Господу и стоять молча,не взирая ни на что,как Иисус стоял перед палачами,не проронив ни слова,и увидите награду за верность-СОВЕРШЕННЫЙ МИР,и НЕОБЫЧАЙНАЯ РАДОСТЬ -крепкое оружие,когда кажется крушится всё вокруг. Ад ненавидит нас ибо боится,той силы слова,которой нас наделил Бог.
Проза : Студентки - Таисия Кобелева У новелі «Студентки» образ Єви-Ніколь і її брата Джеймса, як іноземців, я вибрала не просто так. Кожна людина, стаючи християнином, отримує від Бога якесь завдання, щоб виконати Його план спасіння людства. Іноді людина виконує це завдання далеко віл свого дому. Ніколь не вважала це місто своїм домом назавжди, вони з братом постійно чекали можливості повернутись на Батьківщину. Так само кожен християнин вважає Землю своїм тимчасовим домом. Тут він виконує Божий задум для нього, адже всі люди народились не просто так.\\r\\n В образі Джеймса показаний той старший брат, про якого мріє кожен. Джеймс опікується своєю сестрою і докладає до її навчання чималих зусиль. Він став опорою своїй молодшій сестрі, яка сама б не вижила в чужій країні і чужому місті.\\r\\n Коли Єва познайомила Лізу, а Джеймс Олега, з Богом, вони виконали своє завдання тут і могли повернутись додому.\\r\\n Ліза і Настя на початку твору – символи дівчат, які вважають, що усім для повного щастя, не вистачає бойфренда. Тому вони більше ніяк не могли пояснити веселий настрій своєї сусідки.\\r\\n Ліза – людина, яка шукає сенс свого життя, шукає наполегливо. Будучи на дні відчаю, вона спочатку піддається йому і кидається на Єву з ножем, потім кидає її під машину. Злякавшись свого вчинку, дівчина трішки бере свої відчуття під контроль і зривається на Насті. На самому дні відчаю Бог подав їй свою Руку через пісню, яку вона почула через відкриті вікна Дому Молитви. Там лунала пісня Олександра Бейдика «Отпусти».\\r\\n Настя – образ впертих людей, яким не жаль нікого, крім себе. Однак в кінці твору вона теж приходить до Бога.\\r\\n
